Фавст: На жаль, я не привик до плуга тай лопати,
Я навіть їх до рук не вмію взяти,
Таке життя занадто тісний кут.
Мефістофель: Як так, то відьма необхідна тут.
Фавст: Навіщож баба та якраз?
Хіба тобі той сок зварити важко?
Мефістофель: О цеб то раз провів я гарно час!
В тоіі час сто сот мостів побудувать не тяжко.
Не стільки штуки та знання.
Як того терпцю треба в тім що-дня.
Тут тихіш дух чимало років висне,
Аж докіль все як слід не перекисне.
А скільки речей ще потрібно там,
І кожна річ окремого ґатунку!
Хоч цього чорт їх вивчив сам,
Та не змайструє й чорт такого трунку.
(Показує на малп.) Поглянь, що за народ коло огню!
Тут маєш пару слуг і їх рідню. (До звірів.)
А господиня з дому відлетіла?
Малпи: На весілля.
На мітлу сіла
І полетіла.
З дому крізь комин.
Мефістофель: А довго дома не буває баби?
Малпи: Аж доки не нагрієм лапи.
Мефістофель (до Фавста): Сподобалась тобі оця худібка чемна?
Фавст: Таких плюгавих важко вже й знайти.
Мефістофель: О, ні! в розмову з ними краще увійди,
А потім говори, що неприємно! (До звірів.)
Скапать мені, прокляті кукли,
Що робите ви там коло кітла?
Малпи: Для бідних борщ, щоб з голоду не пухли.
Фавст: Громада їх, як видно, не мала.
Самець (підповзує до Мефістофеля і підлещується до його):
Заграємо в двох!
Хай я хоч разок
Щось маю в кишені!
Горює сімя, —
Розумний і я,
Як гроші є в мене.
Мефістофель: Як дуже малпа би тоді раділа,
Колиб вона в лото ще грати вміла!
(Тим часом малпенята забавляються великою кулею і прикочують її перед Мефістофеля.)
