Сторінка:Гете. Фавст. пер. Д. Загула (1919).djvu/89

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 76 —

 Самець: Ця куля — світ,
 Що з давніх літ
 Летить безбожний!
 Як скло дзвенить,
 Пропаде в мить. —
 В нутрі порожний.
 Він тут блищить,
 А там горить.
 Я жить спроможний.
 Ти, синку мій,
 Поодаль стій,
 Бо тут твій гріб є!
 Все глина в ній —
 Буде черіпє.
 Мефістофель: А решето?
 Самець (здіймає його): Як злодій хто.
 Я міг би в нім пізнати.
 (Біжить до самки і силує її поглянути в решето.)

 Глянь в решето!
 Пізнала — злодій хто? (До Фавста.)
 Можна сказати?
Мефістофель (підходить до огню): А нащо горшка?
 Самець і Самка: Знайшли дурачка,
 Не знає горшка,
 Не зна, що котел це.
 Мефістофель: Негречні звірюки!
 Самець: На віника в руки,
Сідай на крісєлце!
(Силує Мефіетофеля сідати на крісло і подає йому віник.)
 Фавст: (що цілий той час стояв перед дзеркалом і приближався,

то віддалявся від нього.)

Що бачу я? В цім чарівничім склі
Що за красуня появилась мила!
Кохання! дай мені як найпрудкіші крила
І поведи мене в її краї!
Колиб я тут не гаявсь ні хвилинки,
Колиб я міг побачити її!
Бо тут я бачу тільки як в імлі
Чарівний образ дорогої жінки!
Чи може бути де така краса?
Чи може всю свою красу що до крихітки
В це дивне тіло склали небеса?
Невжеж на цій землі таке буває чудо?
 Мефістофель: Звичайно, як творець над ним шість днів

потів,