Самець: Ця куля — світ,
Що з давніх літ
Летить безбожний!
Як скло дзвенить,
Пропаде в мить. —
В нутрі порожний.
Він тут блищить,
А там горить.
Я жить спроможний.
Ти, синку мій,
Поодаль стій,
Бо тут твій гріб є!
Все глина в ній —
Буде черіпє.
Мефістофель: А решето?
Самець (здіймає його): Як злодій хто.
Я міг би в нім пізнати.
(Біжить до самки і силує її поглянути в решето.)
Глянь в решето!
Пізнала — злодій хто? (До Фавста.)
Можна сказати?
Мефістофель (підходить до огню): А нащо горшка?
Самець і Самка: Знайшли дурачка,
Не знає горшка,
Не зна, що котел це.
Мефістофель: Негречні звірюки!
Самець: На віника в руки,
Сідай на крісєлце!
(Силує Мефіетофеля сідати на крісло і подає йому віник.)
Фавст: (що цілий той час стояв перед дзеркалом і приближався, то віддалявся від нього.)
Що бачу я? В цім чарівничім склі
Що за красуня появилась мила!
Кохання! дай мені як найпрудкіші крила
І поведи мене в її краї!
Колиб я тут не гаявсь ні хвилинки,
Колиб я міг побачити її!
Бо тут я бачу тільки як в імлі
Чарівний образ дорогої жінки!
Чи може бути де така краса?
Чи може всю свою красу що до крихітки
В це дивне тіло склали небеса?
Невжеж на цій землі таке буває чудо?
Мефістофель: Звичайно, як творець над ним шість днів потів,
