Огонь розїсть
Всю вашу кість!
(Черпає ополонником з кітла і виливає на Мефістофеля, Фавста і
малп, малпи скавулять.)
Мефістофель (обертає віник і бє ним по шклянках та горшках):
Я бю! побю!
Твій борщ проллю!
Пропало шкло!
Цей жарт, сово,
Мій такт на всю
Мельодію твою! (Відьма відступає в злості і жаху.)
Мефістофель: Ах, костомахо! погана, свине!
Ще не пізнала свого пана?
Хто має право стримати мене?
Пропадеш ти і челядь вся погана!
Червоного плаша вже не завважиш!
Не пізнаєш, хто з курячим пером?
Хіба обличча я закрив рядном?
Чи може ти мені назвать себе прикажеш?
Відьма: Даруйте, паноньку, за мій лихий привіт!
Не бачуж я кобилячих копит.
А ворони оба куди сховались?
Мефістофель: На цей раз можна ще простить,
Бо вже чимало проминуло літ,
Як ми з тобою зустрічались.
Культура по світах тепер цвіте,
А проти неї й чорт не має змоги,
Фантому півночі не страшно вже ніде,
Томуж закинув я: хвіст, пазурі і роги.
А що до ніг — я їх повинен мати,
Та між людьми пошкодилиб вони.
І як сучасна молодь, так і ми
В лидках фальшивих мусимо гуляти.
Відьма (танцює): 3 утіхи в мене голова дурна,
Що знову в мене любчик сатана!
Мефістофель: Не згадуй, бабо, тут його імя!
Відьма: Чому? Хібаж воно не ваше?
Мефістофель: Його давно вже в байку записали;
Хоч для людей від ціюго і не краще:
Лихого збулися, лихими поставали.
Я в тебе «пан барон» — без всяких передмов,
Бо лицар я — не менше других — благородний.
Хібаж у мене не шляхетна кров?
А це мій герб, пошанування годний.
(Робить непристойний рух.)
