нулася, над чардаком знявся білий димочок, щось торохнуло і куля гарматня впала в море, не долетівши до козацьких чайок.
— Туди к бісу по рибу! — гукнув Карпо і на всіх чайках зареготали козаки.
Поки на ґалері налагодилися стрельнути з усіх гармат, то чайки вже так близько підпливли до неї, що кулі гарматні перелітали через їх і вже позад чайок падали в збурене веслами море.
Як зграя ластівок опадає шуліку, так чайки опали ґалеру. Загомоніли козацькі мушкети, і турки на ґалері попадали мов підтяті… В одну мить сотні гаків козацьких уп'ялися в боки ґалері… Ще мить — і ось козаки вже на ґалері, вже счепилися з турками… Лемент, стогін…
Недовго козаки працювалися, скоро впоралися з турками і стали хазяїнами на ґалері. Вона справді мабуть належала багатому хазяїнові, бо дуже пишно була прибрана дорогою білою тканиною та киндяками, то б то широкими шовковими биндами. Та після бою все те вбрання стало пошарпане й закрівавлене. Козаки зараз же заходилися порядкувати: повкидали в море побитих та й поранених, поросковували невільників, бо їх було на ґалері чимало, позмивали кров.
Виявилося, що ґалера везла в Трапезонт до Османа-баші невільників, куплених у Козлові. Серед невільників козаки побачили багато знайомих людей. Радість була велика; раділи і визволені, і визволителі.
Сагайдачний віддав свою отаманську чайку курінному отаманові Нечаєві та його козакам, а сам перейшов на здобуту ґалеру, а з ним і писарь Мазепа, і Небаба, і Олексій Попович, і ще деякі козаки. Туди ж перенесено й татарочку. І яка ж вона була рада, що можно всюди лазити та роз-
