кали козаків обідати. В той же час військовий сурмач заграв у сурму щось ніби „Гей, нуте, косарі!“
Хто — побачивши кухарів з ложками, а хто — почувши музику, — покинули козаки робити і сипнули до Коша обідати. Разом із ними увійшли в Січ і ті козаки, що привезли московських послів. За послами несено пакунки з усякими подарунками Січовому товариству.
Уступивши в Січ, або в Кіш, побачили посли величезний майдан, а круг його запорозькі куріні. Усіх курінів було більш як сорок, і кожен курінь мав своє і'мя. Ото ж усе військо запорозьке поділялося на куріні і кожен курінь вибірав собі курінного отамана. Курінні отамани та кошовий отаман — ото й була військова старшина. Вона мала над військом велику владу, а надто під час війни.
Та за теж і військо добре пильнувало, щоб старшина не робила ніякого беззаконства.
Опріче курінів, побачили ще москалі на майдані величезні кабиці і з їх ішов дим та чад. Кабиць було стільки ж, скільки й курінів і на їх варено їсти на тисячі козацьких ротів. У величезних казанах клекотіли й пахли на всю Січ усякі страви: борщ із щавлем, затовчений салом, галушки та куліш із салом; а в пісний день юшка та борщ із таранею, з соминою, з окунями, з осетрами і з усякою рибою, яка ловилася в Дніпрі. Над жаром пеклися на величезних рожнах барани, сайгаки, дикі кабани. Коло кабиць, у пекельній спеці поралися кухарі та їх помагачі — дроворуби, водоноси, пшономиї, крупосіви, салотовки, хлібопеки, хліборізи і всякі инші, причетні до куховарської справи.
По всьому майдану на кінських та на волячих шкурах, на дошках, а то й просто на траві лежали купи хліба і стояли великі дорев'яні сільніці. Ні столів, ні настільників, ні рушників, ні но-
