Тим часом кухарі позамітали в курінях, зібрали сміття в великий лозовий сапет, і на плечах знесли на могилу, аж туди, де сидів Сагайдачний. А він сидів нерухомо і дивився, як Дніпро котив сині хвилі. Далеко, далеко вони котилися, аж до Чорного моря.
Кухарі підняли сапет над Сагайдачним. Він заплющив очі.
— На щастя, на здоров'я, на нового батька! — гукнули кухарі і висипали на Сагайдачного сміття з сапету. — Дай тобі Боже лебединий вік та журавлиний крик!
— На щастя, на здоров'я, на нового батька! — гукнули козаки.
Тоді писарь зійшов на могилу, вклонився обсипаному сміттям кошовому і сказав поважно:
— Як тепер тебе, пане отамане, обсипали сміттям, так при добрій і при лихій годині обсиплють тебе козаки, як бджоли матку.
Тоді сунули на могилу козаки і почали виробляти, що кому заманулося. Той мазав кошовому обличча вохкою землею, той тяг за чуба…
— Щоб не гордував нашим братом, простим козаком! — поясняв один.
— Щоб добрий був до голоти! — примовляв другий.
— Щоб отак бив татарву та ляхів, як оце я тебе б'ю! — казав третій, б'ючи кошового по потилиці.
Нарешті козаки задовольнилися. Тоді Сагайдачний устав, увесь у землі, въ смітті і серед прихильних вигуків своїх „діток“ пішов у свій курінь.
Трохи згодом він вийшов звідти до війська вмитий, у чистому вбранні. В руках він держав булаву, а за ним несено й инші військові клейноди…
