Цю сторінку схвалено
Так зажадав Зевес
З висі трону свого.
То ж будь гідний
Щедрот його.
Ти очі на вроду
Не смій піднімать,
І от в нагороду
На скромність твою
Низойде благодать.
Бо хто віддає
в сердечні темниці
Кохання своє,
Той любій цариці
Найближчим стає…
Не глянеш на вроду,
І от в нагороду
На скромність твою
Низойде благодать. / Зникає. /
/ Орфей уражений, після досить довгого мовчання. /
ОРФЕЙ. Що каже? Що я чув?
Еврідіко моя!
Ах, Еврідіко!
Ласкавий бог, судьба велика
Дають життя!
Та як!
Я щоб не зміг враз її приголубить,
Ведучи з-під землі!
Дружина люба!
