хвилюється у своїм потоці, бо то все сотворене, а сотворене є лід і вода непостійна, хоч то й єсть основа й надія для людей безсердечних, про котрих писано: „ріка текуща — основа їх“. Ти ж, чоловіче Божий, тікай від того, й держися любови. Все проходить — а любов ніколи. Всі тебе покинуть, окрім Того любимого що в тобі. Се Він стоїть за стіною нашою, се Він дає світло в тюрмі нашій. І коли схвилюється море, коли взиграє плоть і кров, коли повіють вітри смертельного страху — не біжи шукати помочи по вулицях та по чужих домах, а увійди в середину самого себе, пройди мимо плоті й крови, мимо всяку тлінь і дрянь — і настане для тебе спасенна Пасха. І прийдеш ти наверх, де є Отроча; Отроча тому, що не старіється. Там кричи до Нього, галасуй, стукай, буди — Він хоче, щоб ми Його просили і удає наче спить, а се для того, щоби біда наша й горе навчили нас де шукати Його.
(З листа до невідомого).
Добре: принесім і поставім, наче картину коло картини, страх Божий і віру во Христа, аби подивитися чи велика між ними ріжниця. Мати страх Божий — се значить боятися Бога; мати віру Христову — значить вірити в Бога. Страх — боючися Бога любити Його, і віра — вірючи надіятися й любити. Мати страх Божий — се значить боятися Всюдасущого. Страх завжде боїться невидимого — і віра теж не бачучи вірить. Страх Божий — дар Господа (Сірах 133) — і віра дар Божий (Ефес. п. 2). Страх Божий надіється на Бога — і віра надіється на Бога. Страх Божий стає в Бозі як на камені — і віра теж во Христі, бо Він є камінь (Кор. п. 10, в. 4) Страх Божий є вершина й цвіток щастя — і віра дає щастя