тися, то на військовій службі тобі нема чого служити далі. Я вже стара і не можу всього доглянути у твоєму хазяйстві; та й справді багато чого маю до того ж повістити тобі наодинці. Приїжджай же, Ванюшо! Дожидаюся превеликої втіхи з тобою побачитись і з щиросердною любов'ю зостаюсь твоя тітка
Василиса Цупчевська.
А яка у нас на городі ріпа виросла, більше того що на картоплю схожа, як на ріпу».
Через тиждень після цього листа Іван Федорович одписав таке на одповідь:
«Ласкава добродійко, тітонько,
Василисо Кашпаровна!
Премного дякую вам, що прислали білизну. А надто шкарпетки в мене дуже старі, що навіть денщик штопав їх чотири рази і дуже вони до того позбігалися. А що думаєте ви про мою службу, то у всьому істинна правда ваша, і от уже третій день, як я подав на вислугу. І тільки мене одзволять, зразу ж найму підводчика. Давнього вашого припоручення, що писали ви про пшеницю на насіння, про сибірську арнаутку, — не міг зробити: у всій Могилівській губерні нема такої. Свиней же тут одгодовують найбільше брагою, домішуючи трошки перешумованого пива.
З найправдивішою шаною, ласкава добродійко тітонько, вашим пробуваю племінником
Іваном Шпонькою».
На останку Іван Федорович здобув абшит і ранг поручника, найняв за сорок карбованців єврея від Могилева до Гадячого і сів у бричку саме під ту пору,
як дерева одяглися молодим, ще нерясним листям, вся земля зазеленіла новою травичкою і по всьому полі пахло весною.
