в роботі, що до смаку тільки сумирній та добрій вдачі: то чистив ґудзики, то читав оракула, то ставляв пастки на мишей по всіх кутках у хаті, а то й просто, скинувши мундира, лежав на ліжку.
Зате не було нікого справнішого од Івана Федоровича на весь полк. І зводом своїм він так командував, що ротний раз-у-раз ставляв його за зразок. Зате ж невдовзі, через одинадцять років після прапорщицького рангу, було підвищено його у підпоручники.
У той час він дістав звістку, що паніматка померли, а тітка, рідна сестра паніматчина, яку він знав тільки з того, що вона привозила йому за дитячих літ і посилала навіть до Гадячого сушені груші та власними руками роблені дуже добрі пряники (з матінкою вона була у сварці, і тому Іван Федорович опісля її й не бачив), — так от ця тітка, свого доброго серця ради, взялася заправляти його невеличким маєтком, про що його в свій час листом сповістила.
Іван Федорович, бувши зовсім певний щодо тітчиного доброго розуму, почав, як і давніше, одбувати свою службу. Інший на його місці, діставши такий ранг, забрав би собі в голову; але пиха була зовсім не його вдача. І зробившися підпоручником, він був той таки самий Іван Федорович, яким був колись і в прапорщицькому ранзі. Перебувши чотири роки після цієї знаменної для нього події, він збирався виступити разом з полком із Могилівської губерні до Великоросії, як от дістав такого листа:
«Любезний племіннику,
Іване Федоровичу!
Посилаю тобі білизну: п'ять пар нитяних шкарпеток та чотири сорочки тонкого полотна; та ще хочу поговорити з тобою об ділі; як ти вже маєш не абиякого чина, та й сам, мабуть, про те знаєш, і прийшов у такі літа, що час тобі і за хазяйство взя-
