заліз мені в ліве ухо тарган. Прокляті капани, як я довідався потім, їдять навіть борщ з тарганами. Не можна й розказати, що зо мною сталося: так свербить в усі, так свербить… ну, просто хоч на стіну лізь! Помогла мені уже в наших краях проста собі баба, та й чим би ви думали? от собі відшіптуванням. Що ви скажете, мій добродію, про лікарів? Я думаю, вони таки морочать і дурять нас. Інша баба двадцять раз лучче тямить, як усі ті лікарі!
— Істинно, добродію, це ви нестеменную правду повідаєте. Інша таки то справді буває… — Тут він спипився, немов би не добираючи далі годящого слова. Не завадить тут і мені сказати, що він звичайно не був щедрий на слова. Може все це було з несміливости, а може й хотілося якнайкраще висловитися.
— Та гарненько, кажу, гарненько перетруси сіно! — примовляв Григорій Григорович своєму козачкові — Тут сіно таке погане, що й не доглянеш, як трапиться сучок. Дозвольте, добродію, віддати вам надобраніч. Завтра уже не побачимось: я вдосвіта виїжджаю. Єврей ваш шабашуватиме, бо завтра субота, отож вам нема чого вставати рано. Та не забувайте моєї прозьби: і знать вас не знаю, як но приїдете до Хортища!
Тут камердинер Григорія Григоровича стягнув з нього сурдут та чоботи і натяг замість того халат, а Григорій Григорович повалився на постіль, і, здавалось, одна величезна перина лягла на другу.
— Гей, хлопче, куди ж це ти, гадюко! Іди сюди, поправ ковдру! Гей, хлопче, підмости під голову сіна. А що, коней уже напоєно? Ще сіна! Сюди, під цей бік! Та поправ, гадюко, гаразд, кажу тобі, ковдру! Отак, іще! Ох!..
Тут Григорій Григорович зітхнув ще разів зо два і пустив страшний носовий висвист по всій хаті, похропуючи часами так, що баба, на лежанці дрімавши
прокидалася, враз витріщала очі на всі боки і, нічого не побачивши, заспокоювалася і засинала знов.
