горія Григоровича висмоктування мозку з баранячої кістки.
— Чи ви читали, — трохи перемовчавши спитав Іван Іванович, висовуючи голову з своєї брички до Івана Федоровича: — книжку «Путешествие Коробейникова ко святым местам»? От де справжня втіха для душі й серця! Тепер таких книжок не друкують. Жаль мені превеликий, що не глянув, якого року.
Іван Федорович, зачувши, що мова про книжку, почав дбайливо набирати собі соусу.
— По правді, дивне диво, добродію, як подумаєш, що простий собі міщанин та пройшов усіма тими місцями. Більше, як три тисячі верстов, добродію мій, більше як три тисячі верстов! Істинно, сам господь його сподобив побувати в Палестині та в Єрусалимі!
— Так ви говорите, що він, — сказав Іван Федорович, котрий чимало чув про Єрусалим іще від свого денщика: — був у Єрусалимі?
— Про що ви там таке говорите, Іване Федоровичу? — запитався з кінець столу Григорій Григорович.
— Я, теє то, мав нагоду зауважити, що які то є далекі на світі землі! — сказав Іван Федорович, сердечно вдоволений, що вимовив таку довгу й тяжку фразу.
— Не вірте йому, Іване Федоровичу! — сказав Григорій Григорович, не дочувши гаразд — все чисто бреше!
Тимчасом обід скінчився. Григорій Григорович пішов до своєї кімнати, як звичайно, похропти трохи. А гості пішли слідом за старенькою господинею та паннами до вітальні, де той самий стіл, на якому вони покинули, йдучи обідати, горілку, наче дивною зміною якоюсь, вкрився блюдечками з усяковим варенням та блюдами з вишнями, динями та кавунами.
Що Григорія Григоровича нема в хаті, було знати по всьому. Господиня стала говіркіша і сама без жодної прозьби розкривала усякі секрети, і як настилу
