Гут тітонька пішла глянути до пекарні й покинула Івана Федоровича. Але з цього часу вона тільки й думала про те, щоб якнайскорше побачити свого племінника жонатим і поняньчити маленьких унучків. В голові їй громадилися самі лишень весільні приготування і було помітно, що вона в усіх справах метушилася більше, як було, хоч справи від того йшли не так на краще, як на гірше. Частенько, пораючись коло якогось солодкого тіста, — вона ніколи не довіряла куховарці, — вона, загадавшися і уявивши, як біля неї стоїть маленький внучок і просить пиріжка, неуважно простягала до нього руку з найкращим шматком, а дворовий собака, спожиткувавши теє, хапав зубами ласий шматок і голосним своїм жваканням виводив її з задуми, за що раз-у-раз і бито його кочергою. Навіть забулася вона про свої кохані справи і вже годі їздити на полювання, а надто як замість куріпки та підстрелила ворону, чого ніколи з нею не бувало.
Аж от через чотири дні всі побачили викочену з повітки на двір бричку. Машталір Омелько, він же городник і сторож, ще з раннього рана вистукував молотком і прибивав реміння, без перестану одганяючи собак, що лизали колеса. За свою повинність маю повідомити читальників, що це була та сама бричка, якою їздив іще Адам. І через те, коли хто видаватиме за адамівську якусь іншу, то це суща брехня, і та бричка запевне фальшива. Зовсім невідомо, як урятувалася вона од потопа. Треба думати, що в Ноєвім ковчегові була нарочито зроблена для неї повітка. Дуже шкода, що не можна доладу списати для читальників її стать. Досить сказати, що Василиса Кашпаровна була задоволена з її архітектури і раз-у-раз виливала свій жаль, що повиводилися з моди старовинні екіпажі. Самий склад тої брички, — трохи набік, тобто так, що права сторона її була багато вища од лівої, — був дуже їй до вподоби, бо ж з одного боку може, так вона говорила, влізти людина мала
