на виріст, а з другого нелика. А проте у бричці могло вміститися яких душ п'ять малих на виріст і тройко таких, як тітонька. Десь коло полудня Омелько, упоравшись з бричкою, вивів із стайні троє коней, мало чим молодших од брички, і почав припрягати їх мотузками до величного повозу. Іван Федорович і тітонька, один з лівої руки, друга з правої, влізли до брички, і вона рушила. Стрічні дорогою мужики, побачивши такий иншний екіпаж (тітка дуже не часто виїжджала ним) з повагою спинялись, скидали шапки і низенько вклопялися. Годин через дві повіз став перед ґанком, — гадаю, нема чого й говорити, що перед ґанком Сторченкового дому. Григорія Григоровича не було вдома. Стара господиня з паннами вийшла зустріти гостей до їдальні. Тітонька підступила препишною ходою, з неабиякою зграбністю виставила одну ногу вперед і промовила голосно:
— Дуже я рада, моя пані добродійко, що маю честь персонально вам на пошану віддати. А з решисктом разом дозвольте подякувати за гостинність вашу проти мого племінника Івана Федоровича, що дуже її вихваляє. Добряча у вас гречка, добродійко. Я бачила її, як до села під'їздила. Дозвольте спитатися, чи багато кіп берете ви з десятини?
По цьому відбулося чоломкання до всіх. Коли ж посідали у вітальні, то старенька господиня почала:
— Про гречку нічого вам не скажу: то Григорія Григоровича справа. Я вже давно про те не дбаю; та й не сила: уже стара. Колись, пам'ятаю, бувала у нас гречка по пояс; а тепер бозна що. Хоч проте кажуть, що теперечки усе наче б то краще. — Тут старенька зітхнула. І як кому спостережливому, то почулося б у цьому зітханні зітхання старосвітського вісімнадцятого століття.
— Чула я, пані моя, що у вас власні ваші дівчата чудові уміють ткати килими, — сказала Василиса Кашпаровна, і тим зачепила стареньку за струну найчутливішу. При тих словах вона немов ожила і
