в неї полилися про те, як треба красити прядиво і як сукати для того нитку. З килимів незабаром розмова з'їхала на солоні огірки та на сушені груші. Коротко сказати, не минуло й години, як обидві панії так розговорилися між собою, наче б то вік були знайомі. Василиса Кашпаровна багато дечого почала уже говорити з нею таким тихим голосом, що Іван Федорович нічого не міг і розібрати.
— Може б ласка ваша подивитися? — сказала, встаючи, стара господиня.
За нею підвелися панни і Василиса Кашпаровна, і всі рушили до дівочої. Тітонька проте дала Івану Федоровичу знак, щоб зостався і щось потиху сказала старенькій.
— Машенько! — сказала старенька, вдаючися до білявої панночки, — зостанься з гостем та поговори з ним, щоб гостю не було нудно самому.
Білява панна зосталася і сіла на канапу. Іван Федорович сидів на своєму стільці, як на огні, червонів і спускав очі; та панна, здавалося, зовсім того не помічала і байдужісінько сиділа собі на канапі, пильно розглядаючись по стіні та по вікнах або ведучи очима услід за кицькою, що боязко пробігала попід стільцями.
Іван Федорович трохи прибадьорився і хотів був розпочати розмову, але, здавалося, всі слова свої він погубив дорогою. Ні одне не спадало на думку.
Мовчанка стояла щось із чверть години. Панночка сиділа, як і давніше.
Коли це Іван Федорович враз набрався духу.
— Улітку дуже багато мух, добродійко! — вимовив він напівтремтячим голосом.
— Аж надто багато, — на одвіт панна. — Братік нарочито зробили хлопавку із старого матінчиного черевика; та їх усе ще таки дуже багато.
Тут розмова знов урвалася. Іван Федорович ніякими способами уже не здобувався на мову.
Аж ось господиня з тітонькою та чорнявою панною
