вого криласа, то дяк уже, далебі, закашлювався і прищулював мимохіть очі у той бік: голова гладив вуси, закладав за вухо оселедця і говорив до ближчого сусіда: «Ех, та й жінка ж! Чорт — не жінка!» Солоха вклонялась кожному, і кожний думав, що вона вклоняється тільки йому.
Але охочий устрявати у чужі діла зразу спостеріг би, що Солоха була найпривітніша до козака Чуба. Чуб був удівець; вісім скирт хліба завжди стояли перед його хатою. Дві пари добрих волів щоразу висовували свої голови з плетеного загону на вулиці й мукали, коли бачили куму-корову чи дядька — товстого бугая. Бородатий цап видирався аж на стріху й деренчав звідти різким голосом, мов городничий, дражнячи індиків, що виступали на подвір'ї, і повертаючись задом, коли побачить було своїх ворогів, хлопчаків, що глумилися з його бороди. В скринях у Чуба лежало багато полотна, жупанів та стародавніх кунтушів[1] з золотими галунами: небіжка дружина його була чепуруха. У городі, крім маку, капусти, соняшників, засівалося щороку дві грядки тютюну. Солоха не від того була, щоб приєднати все це до свого хазяйства, наперед міркуючи, який вона дасть йому лад, коли прибере до своїх рук, і ще подвоювала прихильність до старого Чуба. А щоб, бува, якимнебудь чином син її Вакула не під'їхав до дочки його та не спромігся прибрати усе собі, і тоді б, певно, не підпустив її ні до чого втручатися, вона вдалася до звичайного засобу всіх сорокалітніх кумась: сварити якомога частіше Чуба з ковалем. Можливо, саме ці хитрощі та кмітливість її й призвели до того, що подекуди стали балакати старі баби, особливо коли випивали десь на веселій бесіді зайву чарку, що Солоха безперечно відьма; що Кізяколупенків парубок бачив у неї ззаду хвіст, не більший за звичайне бабське веретено; що вона ще в позатой четвер чорною кішкою перебігла дорогу; що до попаді якось прибігла свиня, заспівала
- ↑ Кунтуш — верхня одежа, на зразок кафтана.
