воними стрічками, що разом з довгими косами і пучком польових квітів багатою короною лежали на її чарівній голівці. Все, здавалось, цікавило її; все було для неї чудне, нове… і гарненькі очиці безперестанку бігали від одного дива до другого. Та як же й не тішитися! Вона ж уперше на ярмарку!.. Дівчина у вісімнадцять літ уперше на ярмарку!.. Та ніхто з перехожих чи проїжджих і не знав, мабуть, як важко їй було вблагати батька взяти її з собою, хоч той і душею радий був би зробити це раніше, якби не лиха мачуха, що навчилася тримати його в руках так само вправно, як він віжки своєї старої кобили, що ото за довголітню працю пленталася тепер на продаж. Невгамовна жінка!.. Та ми забули, що й вона тут сидить зверху на возі, у пишній шерстяній зеленій кохті, з нашитими на ній, як на горностаєвім хутрі, хвостиками червоного тільки кольору, в дорогій плахті, рябій, мов шахівниця, і в ситцевім барвистім очіпку, що надавав якоїсь особливої пихи її червоному повному обличчю, по якому пробігало щось таке неприємне, таке дике, що кожний швидше переводив збентежений погляд свій на веселеньке личко дочки.
Очам наших подорожніх почав уже відкриватись Псьол; здаля уже повівало холодком, що видавався відчутнішим після втомної, виснажливої спеки. Крізь темно- і ясно-зелене листя недбало розкиданих у лузі осокорів, берез і тополь заблискотіли огненні, повиті холодом іскри, і річка-красуня пишно відкрила срібне лоно своє, на яке рясно падали зелені кучері дерев. Свавільна, як красуня в ті чарівні години, коли правдиве дзеркало так завидливо вбирає в себе її сповнене гордощів й сліпучого блиску чоло, лілейні плечі й мраморну шию, затінену темною, що впала з русої голови, хвилею, коли зневажливо відкидає вона одні прикраси, щоб замінити їх іншими, і вередуванню її й краю нема, — вона чи не щороку міняє свої околиці, вибирає собі новий шлях і оточує себе новими, різноманітними ландшафтами. Ряди млинів підіймали на важкі колеса свої широкі хвилі й потужно кидали їх, розбиваючи на бризки, обсипаючи пилом і сповнюючи шумом околицю.
