ночі; умився, причепурився якнайкраще, одягся в те саме убрання, що добув у запорожців, вийняв із скрині нову шапку з решетилівського смушку з синім верхом, яку не надівав ще й разу, відколи купив її, ще в Полтаві бувши; вийняв також новий усіх кольорів пояс, поклав усе це разом з нагайкою в хустку й попростував до Чуба.
Чуб вирячив очі, як увійшов до нього коваль, і не знав з чого дивуватись: чи з того, що коваль воскрес, чи з того, що коваль насмілився до нього прийти, чи з того, нарешті, що він вирядився таким чепуруном і запорожцем. Але ще більше здивувався він, коли Вакула розв'язав хустку й поклав перед ним новісіньку шапку й пояс, якого ще не бачено було на селі, а сам упав йому до ніг і сказав благальним голосом:
— Змилуйся, батьку! не гнівайся! Ось тобі й нагайка: бий, скільки душа забажає, віддаюсь сам тобі до рук, у всьому каюсь; бий, та не гнівайся тільки. Ти ж, колись, братався з покійним батьком, разом хліб-сіль їли й могорич пили.
Чуб не без таємної втіхи бачив, як коваль, що нікому на селі в вус не дув, згинав в руці п'ятаки й підкови, мов гречані млинці, той самий коваль лежав тепер коло ніг у нього.
Щоб ще більше підтримати гідність, Чуб узяв нагайку і вдарив нею тричі по спині.
— Ну, буде з тебе, вставай! Старих людей завжди слухай! Забудьмо все, що було поміж нами. Ну, а тепер кажи, чого тобі хочеться?
— Віддай, батьку, за мене Оксану!
Чуб трохи подумав, подивився на шапку і пояс; шапка була чудова, пояс теж не гірший; згадав зрадливу Солоху і сказав рішуче:
— Добре! присилай сватів!
— Ой! — скрикнула Оксана, ступивши на поріг і побачивши коваля, та втопила здивовано і радісно в нього очі.
— Поглянь, які я тобі приніс черевики! — промовив Вакула, — ті самі, що носить цариця.
