— Ні, ні! мені не треба черевиків, — говорила вона, махаючи руками й не зводячи з нього очей, — я й без черевиків…
Далі вона не договорила й почервоніла.
Коваль підійшов ближче, взяв її за руку, красуня й оченята спустила. Ще ніколи вона не була така дивовижно гарна. Захоплений коваль тихенько поцілував її, обличчя її ще більше зашарілось, і вона стала ще краща.
Проїздив через Диканьку блаженної пам'яті архієрей, хвалив місце, де стоїть село, і, їдучи вулицею, спинився перед новою хатою.
— А чия це така розмальована хата? — спитав преосвященний у вродливої молодиці з немовлятком на руках, що стояла коло дверей.
— Коваля Вакули! — сказала йому, кланяючись, Оксана, бо це саме була вона.
— Славно! гарна робота! — сказав преосвященний, розглядаючи двері та вікна. А вікна всі обведені були червоною фарбою; а на дверях всюди були козаки на конях з люльками в зубах.
Та ще більше похвалив преосвященний Вакулу, коли дізнався, що він додержував церковного покаяння і пофарбував задарма увесь лівий крилас зеленою фарбою з червоними квітками.
Це, проте, ще не все. На стіні збоку, як увійдеш у церкву, намалював Вакула чорта в пеклі, такого гидкого, що всі плювали, коли проходили повз нього; а молодиці, як тільки розплакувались у них на руках діти, підносили їх до картини і говорили: — Он бач яка кака намальована! — І дитина, стримуючи слізоньки, скоса поглядала на картину і тулилася до лона своєї матері.
