кидалася, раптом видивлялася на всі боки, але, не побачивши нічого, заспокоювалася і засинала знов.
Другого дня, коли прокинувся Іван Федорович, товстого поміщика вже не було. Це була одна тільки значна пригода, що сталася з ним дорогою.
На третій день після цього під'їздив він до свого хутірця.
Тут відчув він, що серце в ньому сильно забилося, коли визирнув, махаючи крилами, вітряк і коли в міру того, як єврей поганяв своїх коней на гору, показувався внизу ряд верб. Жваво й яскраво блищав крізь них став і дихав холодком. Тут колись він купався; в цьому самому ставку він з хлопчаками брів колись по шию в воді по раки. Бричка виїхала на греблю, і Іван Федорович побачив той самий старовинний дімок, укритий очеретом, ті самі яблуні та черешні, по яких він колись крадькома лазив. Тільки но в'їхав він у двір, як позбігалися звідусіль собаки усякої масті: руді, чорні, сірі, рябі. Деякі із гавканням кидалися під ноги коням, інші бігли ззаду, помітивши, що вісь вимащена салом; один, стоячи коло пекарні і накривши кістку лапою, вигавкував на весь голос; інший гавкав здалека, бігав назад і вперед, помахуючи хвостом і немов промовляючи: «Ось погляньте, люди хрещені, який я парубійко!» Хлопчаки, в замурзаїшх сорочках, бігли дивитись. Свиня, що похожала по двору з шістнадцятьма поросятами, підняла допитливо вгору своє рило і хрюкнула дужче ніж звичайно. У дворі лежала на землі сила ряден з пшеницею, просом та ячменем, що сушилися на сонці. На стрісі сушилося теж чимало різного зілля: Петрових батогів, нечуйвітру й іншого.
Іван Федорович так захопився розгляданням цього, що очутився тільки тоді, коли рябий собака вкусив єврея, що злазив з козел, за литку. Збіглася двірська прислуга, що складалася з куховарки, одної баби й двох дівок у шерстяних спідницях, — і після перших вигуків: «Та це ж панич наш!», оповістили, що тітонька садила на городі пшеничку разом з дівкою Палажкою та з кучером Омель-
