особисто віддати вам пошану. А разом з решпектом[1] дозвольте подякувати за гостинність вашу до племінника мого, Івана Федоровича, який дуже нею хвалиться. Чудова у вас гречка, добродійко, — я бачила її, під'їжджаючи до села. Дозвольте дізнатися, скільки кіп ви берете з десятини?
При цьому відбулося всезагальне чоломкання. Коли ж посідали у вітальні, то старенька господиня почала:
— Про гречку я не можу вам сказати: то справа Григорія Григоровича. Я вже давно не дбаю про те; та й не сила: вже стара! В старовину в нас, бувало, я пам'ятаю, гречка була в пояс; тепер бозна що, хоч, проте, кажуть, що тепер краще. — Тут старенька зітхнула, і комунебудь спостережливому почулося б у цьому зітханні зітхання старовинного вісімнадцятого століття.
— Я чула, моя пані, що у вас власні ваші дівки чудові вміють ткати килими, — сказала Василиса Кашперівна і тим зачепила стареньку за найчутливішу струну. При щих словах вона немов ожила, і мова в неї полилася про те, як треба фарбувати пряжу, як готувати для того нитку.
З килимів швидко з'їхала розмова на соління огірків та на сушіння груш. Одно слово, не минуло й години, як обидві дами так розговорилися між собою, наче вік були знайомі. Василиса Кашперівна багато вже дечого почала говорити з нею таким голосом, що Іван Федорович нічого не міг зрозуміти.
— Чи не буде ваша ласка подивитися? — сказала, встаючи, стара господиня.
З нею підвелися панни й Василиса Кашперівна, і всі рушили до дівочої. Тітонька, проте, дала знак Іванові Федоровичу залишитися і сказала щось тихо старенькій.
— Машенько! — сказала старенька, звертаючись до білявої панночки, — зостанься з гостем, поговори з ним, щоб гостеві не було скучно.
Білява панна залишилася і сіла на канапу. Іван Федо-
- ↑ З пошаною.
