стрелила ворону, чого раніше ніколи з нею не траплялось.
Нарешті днів із чотири після того всі побачили викочену з повітки на двір бричку. Кучер Омелько, він таки й городник, і сторож, ще з раннього ранку вистукував молотком і прибивав ремінь, відганяючи безперестанку собак, що лизали колеса. Маю за свій обов'язок повідомити читачів, що це була та сама бричка, якою ще їздив Адам. І тому, якщо хто видаватиме за адамівську якусь іншу, то це суща брехня, і та бричка неодмінно підроблена. Зовсім невідомо, яким чином урятувалася вона від потопа; треба гадати, що в Ноєвім ковчезі був нарочито зроблений для неї сарай.
Шкода дуже, що читачам не можна описати доладу її вигляду. Досить сказати, що Василиса Кашперівна була задоволена з її архітектури і завжди висловлювала жаль, що вивелися з моди старовинні екіпажі. Сама побудова брички трохи набік, тобто так, що правий бік її був багато вищий від лівого — їй дуже подобалася, бо з одного боку може, як вона казала, влізати низькорослий, а з другого — високорослий. А втім всередині в бричці могло вміститися яких душ п'ять низькорослих і троє таких, як тітонька.
Десь коло полудня Омелько, упоравшись з бричкою, вивів із стайні трійку коней, не набагато молодших від брички, і почав прив'язувати їх мотузками до великого екіпажу. Іван Федорович і тітонька, один з лівого боку, друга з правого, влізли в бричку, і вона рушила. Мужики, що траплялися дорогою, побачивши такий розкішний екіпаж (тітонька дуже рідко виїжджала ним), шанобливо спинялись, скидали шапки і низько вклонялися.
Годин через дві повіз став перед ганком, — гадаю, не треба й говорити: перед ганком Сторченкового дому. Григорія Григоровича не було вдома. Стара господиня з паннами вийшла зустріти гостей у їдальню. Тітонька підійшла величною ходою, з великою зграбністю виставила одну ногу вперед і сказала голосно:
— Дуже я рада, моя пані добродійко, що маю честь
