Останні слова вона винесла за двері на вулицю, куди пішла з якоїсь своєї причини.
— Аге ж, я бачу, що це ти, — казав голова очумавшись. — Що скажеш, пане писарю: не шельма цей проклятий пробийголова?
— Шельма, пане голово!
— Хіба не час нам усю цю бісову челядь вишколити гарненько та навернути до діла?
— Давно час, давно час, пане голово!
— Вони, дурні, взяли собі в голову… Який чорт! мені почувся крик своячениці на вулиці! Вони, дурні, взяли собі в голову, що я їм рівня. Вони думають, що я який-небудь їх брат, простий козак… — коротенький, що настав за цим, кашель, і кинутий спід лоба погляд навкруги подавали знак, що голова має говорити про щось поважне. — Тисяча… цих проклятих назв років, хоч убий, не вимовлю — ну, року, тодішньому комісарові[1] Ледачому даний був наказ вибрати із козаків найтямучішого за всіх. — О! (Це «о» голова проказав, піднявши палець угору), найтямучішого за всіх, показувати шлях цариці. Я тоді…
— Що казати, це всякий уже знає, пане голово. Всі знають, як ти заслужив царської ласки. Признайся тепер, що моя була правда, взяв трохи гріха на душу, коли казав, що впіймав того шибеника у вивернутому кожусі?
— А щодо цього сатани у вивернутому кожусі, то його треба, для науки іншим, закувати в кайдани і покарати. Нехай знають, що значить влада! Від кого ж і голову призначено, як не від царя? Далі доберемося й до інших парубків; я не забув, як прокляті головорізи нагнали у город череду свиней, що переїли всю мою капусту та огірки; я не забув, як чортові діти не схотіли молотити моє жито; я не забув… Ну, та хай вони проваляться, — мені спершу треба дізнатись, яка це шельма у вивернутому кожусі.
- ↑ Земські комісари відали збиранням податків, поставкою рекрутів, дорогами, поліцією та експлуатацією державного майна.
