йому: ізза сусіднього воза щось сіре висуває роги… Тут очі дідові почали злипатись так, що треба було протирати їх кулаками та промивати недопитою горілкою. Та як тільки трохи прояснились вони, все щезло. Нарешті, трохи згодом лізе спід возу потвора. Дід витріщав очі з усієї сили, та проклята дрімота все туманила перед ним. Руки, мов закостеніли, голова схилилась, і міцний сон схопив його так, що він повалився, як убитий.
Довго спав дід, і вже коли добре припекло сонце йому голе тім'я, тоді тільки схопився він на ноги. Потягнувшись разів зо два й почухавши спину, він помітив, що возів у дворі стояло вже не так багато, як звечора. Чумаки, мабуть, вирушили ще вдосвіта. До своїх — козак спить; а запорожця немає… одна тільки верхня свитка на тому місці лежала. Розпитувати — ніхто й знати не знає. Страшно стало дідові, думки взяли. Пішов подивитись на коней — ні свого, ні запорожцевого. Що ж це за знак? Нехай, скажімо, запорожця взяла нечиста сила, а хто ж коні? Розміркувавши, дід вирішив, що, мабуть, чорт прийшов пішки, а що до пекла не близько, то він підчепив його коня. Дуже боляче
