„Комісарова? Дивно! Ще незрозуміліше!“ — подумав про себе Левко.
— Читай! читай! — промовив голова, — що там пише комісар.
— Послухаємо, що пише комісар, — сказав винокур, тримаючи в зубах люльку і викрешуючи вогонь.
Писар відкашлявся і почав читати:
„Наказ голові Явтухові Макогоненку. Дійшло до нас, що ти, старий дурню, замість зібрати давні податки і давати лад на селі, сам ошалів і чиниш дурниці…“
— От, їй-же-богу, нічого не чую! — перебив голова.
Писар почав знову.
„Наказ голові, Явтухові Макогоненку. Дійшло до нас, що ти старий дурню…“
— Стій! Стій! Не треба! — закричав голова, — я хоч і не чув, проте знаю, що головного діла тут ще немає. Читай далі!
„А через це наказую тобі зараз таки одружити твого сина Левка Макогоненка з козачкою вашого села, Ганною Петриченковою, а також полагодити мости по великому шляху і не давати без мого відома
