обивательських коней судовим паничам[1], хай би вони їхали хоч із самої казенної палати. Коли ж, приїхавши, побачу я, що оний мій наказ не доведений буде до виконання, ти один передо мною будеш відповідати. Комісар, відставний поручик Кузьма Деркач-Дришпанівський“.
— Ось що! — сказав голова, роззявивши рота. — Чуєте ви, га, чуєте: за все відповідає голова — а тому слухайтесь! Слухайтесь і не перечте! А ні, то я вам… А тебе, — казав він далі, повернувшись до Левка, — зважаючи на комісарів наказ, хоч і дивно мені, як це дійшло до нього, — я оженю. Тільки попереду ти все ж у мене скуштуєш нагая. Знаєш, того, що висить на покуті? Я поновлю його завтра… Ти де взяв цю записку?
Левко був сам дуже здивований, що так несподівано повернулося його діло, проте мав розсудливість і приготував в умі своїм іншу відповідь, затаївши правду, де він взяв записку.
— Я ходив, — сказав він, — учора ввечері ще до міста і побачив комісара, він саме ви-
- ↑ Судовим канцеляристам.
