Подкольосін. І не покажусь. (Виходить.)
Кочкарьов. До діавола, до свого старого приятеля! (Відчиняючи двері, гукає йому вслід.) Дурень!
Кочкарьов. Ну чи видана була коли на світі подібна людина? Отакий дурень! Та коли вже пішло на правду, то й я розумний. Ну скажіть, будь ласка, ось я на вас усіх пошлюся. Ну хіба не йолоп я, не дурний я? Ради чого б'юся, кричу, аж горло пересохло? Скажіть, щоˋ він мені? рідня, чи що? І щоˋ я йому таке: нянька, тітка, свекруха, кума, чи що? Якого ж біса, ради чого, ради чого я клопочуся про нього, не даю собі спокою, лиха година забрала б його зовсім? А просто чорт знає ради чого! Ось ну лишень, спитай часом людину, задля чого вона щонебудь робить. Отакий мерзотник! Яка противна, підла пика! Взяв би тебе, дурну тварюку, та щиглами б тебе в ніс, у вуха, в рот, у зуби, — у всяке місце! (Спересердя дає кілька щиглів у повітря.) Адже ось що досадно: вийшов собі — йому й горя мало, з нього все це так, як з гуски вода, ось що нестерпне! Піде до себе на квартиру і буде собі лежати та посмикувати люльку. Яке противне створіння! Бувають противні пики, алеж отакої просто не виду-
