який це суп? Замісць супу, він чорт його зна чого налив, помий якихсь, я його вихлюпнув з вікна… Він тут мене голодом морить цілими днями… Чай, наприклад, смердить рибою, а не чаєм. Завіщо ж я… От іще! Чи, бач, пак…
Город. (Лякаючись). Прошу вибачить, я, єй, правду кажу, тут ні в чім не повинен. На ринку в мене м'ясо завжди саме найкраще. Холмогорські крамарі привозять, люди тверезі і поводження зразкового. Я, навіть, не знаю, де він бере таке м'ясо. А коли що тут не так, то… Дозвольте просить вас переїхати зо мною в друге помешкацня.
Хлест. Ні, я не хочу! Знаємо ми, що то за друге помешкання! Це до острогу. Яке ви маєте право? Як ви смієте? Та я зараз, я… я служу в Петербурзі… я… я…
Город. (На-бік). О, Господи, помилуй мене грішного! Який лютий… Про все дізнався, все вже росплескали, кляті крамарі.
Хлест. (Позує). Та ви, хоч, не то що, зо всією вашою командою, — не піду! Я просто до міністра. (Стукає кулаком по столі). Що ви втовкмачили собі в голову? Хто ви? Що ви?
Город. (Витягається і весь тремтить). Помилуйте, не губіть. У мене жінка, діти маленькі… Не посиротіть! Не робіть мене нещасним!
Хлест. Е, ні, я не згоден. От іще витівки! Яке мені діло? Через те, що у вас жінка і діти, — я повинен іти до тюряги! Гарні вигадки! (Бобчинський виглядає з дверей і, злякавшись, ховається). Ні, дякую вам, я не згоден!
Город. (Тремтячим голосом). З недосвідчености, Богом присягаюсь, з недосвідчености. Недостача, злидні, самі знаєте. Казенного удержання не вистачає на чай,
