на цукор. А коли и були які хабарьки, то самі маленькі: з гардеробу що-небудь, та так иноді, що є до столу. А що стосується до унтер-офицерши — удови, вона перекупка, — яку я буцім вибив різками, то це справжня брехня, прикликаю небо в свідки, що брехня. Це все вигадали мої вороги. Це такий народ, що радніщі мене в ложці води утопити.
Хлест. Мені нема ніякого діла до ваших ворогів. (подумавши). Я не розумію, навіть, за-для чого ви мені тут про ваших ворогів та про унтер-офицершу — вдову згадуєте. Жінка унтер-офицера, то инше діло, а щоб мене вибить, далеко ходите… Не в ті взулись! Що ще? Ач, який митець! Гроші я заплачу, розумієте, заплачу, але в мене їх тепер немає. Я через те тут і сижу, як турецький святий, що в мене ні копійки грошей за душею.
Городн. (на-бік). У, хитра бестія! Бач, куди карлючку закандзюбив! Якого туману напустив. Прокуси, коли хочеш. Не знаєш, з якого боку й під'їхать. Що буде, то й буде, а вже спробую! (Голосно). Коли ви й справді маєте потребу в грошах, чи може в чім, — я в туж хвилю до вашої послуги. Мій прямий обов'язок допомогати приїзжим.
Хлест. Грошей дайте, дайте в борг, я зараз запитаю трактирщика. Мені не багато, карбованців двісті, навіть, менше.
Город. (Дає гроші). Рівно двісті, не турбуйтесь, навіть, не лічіть.
Хлест. (Бере гроші). Красненько вам дякую! Я вам вишлю з хутора ту-ж мить… У мене це не довго. Я бачу, ви — благородний чоловік. Тепер щось иншого.
