ти знайшла такого дивного? Що тобі в голову ввійшло? Не мов-би як трьохлітка. Не похоже, не похоже, навіть, щоб тобі було вісімнадцять літ; я вже не знаю, коли ти порозумніщаєш! Коли ти будеш поводитись, як то слід вихованій дівчині, коли ти зрозумієш, що то є солідність поводження?
Мар. Ант. (Крізь сльози). Я, мамочко, не знала!
Ган. Андр. У тебе завжди в голові протяги. Ти береш приклад з дочки Ляпкина-Тяпкина. Чого тобі дивиться на їх? У тебе є зразок инший — перед тобою мати твоя. От від кого ти повинна брати зразок!
Хлест. (Хапає за руку дочку). Ганно Андрієвна, не суперечте моєму благополучію, благословіть вічне, кохання.
Ган. Андр. (Здивовано). То ви про неї?
Хлест. Рішайте. Життя чи смерть?
Ган. Андр. Ну що, бачиш ти, дурна, бачиш! З-за тебе, такого сміття, гість стоїть навколюшках, а ти прибігла як божевільна. Ну, от слід би, щоб я не згодилась, бо ти не варт такого щастя.
Мар. Ант. Мамочко, я не буду, їй-Богу, ніколи не буду!
Город. Ваше превосходительство! Не губіть, не губіть.
Хлест. Що з вами?
Город. Там купці скаржились на мене, вашому превосходительству. Честью запевняю, що й половини правди нема в тім, що вони казали. Вони самі обміряють і обкрадають народ. Унтер-офицерша набрехала
