Ам. Фед. Що ви вважаєте, Антоне Антоновичу, грішками? Грішок до грішка не підходить. Я от всім кажу прямо, що хабарі беру, але чим беру хабарі? — хортами, та й то щенятами. Це зовсім инша річ.
Городн. Ну, там чи щенятами, чи чим иншим, воно все таки хабарь.
Ам. Фед. Е, ні, Антоне Антоновичу! От, приміром, коли у кого-небудь хутро коштує 500 карбованців, а у жінки шаль…
Городн. Ну, що ж з того, що ви берете хабарі хортами, щенятами. За теж ви в Бога не віруєте, ви ж і в церкві ніколи не буваєте, а я в вірі твердий і кожної неділі вистоюю обідню в церкві. А ви… У-у. Я вас добре знаю: як послухаєш, що тільки ви верзете про утворення світу, то волосся дуба стає.
Ам. Фед. За те сам до всього дійшов, своїм власним розумом.
Городн. Ну, знаєте, иноді з великого розуму, гірш ніж його зовсім би не було. Байдуже, я тільки так згадав про повітовий суд, а, правду кажучи, це така інституція, що її сам Бог береже. Навряд, щоб хто-небудь туди заглянув. А що вам, Луко Лукичу, як директорові школи, треба потурбуватись, особливо про вчителів. Вони — люде, правду кажучи, вчені, вчились там по всяких колегіях, та тільки де-хто з них має дуже погані звички, як то в кожного вченого взагалі звички йдуть поруч з ученістю. Один з них, приміром, той що має таке грубе обличча… не згадаю тільки як його призвіще, ніяк не може обійтись без того, щоб, коли вийде на кафедру, не зкривити морду отак (робить морду), а потім почне виглажувати з підборіддя свою бороду. Воно, коли він ученикові зкривить писка, це ще й нічого може, воно там так і тре-
