такого, що ще й на світі не бувало, що може не то що, а все зробить, все, все. Всім скажи, всім, щоб всі знали. Кричи на весь світ, дзвони у всі дзвони, чорт забірай! Вже коли свято, так свято. (Квартальний пішов). Так то, Ганно Андрієвно! Ну, як же ми тепер, де будемо жити, тут чи в Петербурзі?
Ган. Андр. Натурально, в Петербурзі. Як то можна тут зоставатися?
Город. Ну, коли в Петербурзі, то й у Петербурзі, а добре-б і тут. А як думаєш, городничество к чорту, Ганно Андрієвно?
Ган. Андр. Ну, натуральне, що таке городничий?
Город. А воно, як думаєш, Ганно Андрієвно, тепер то вже певно можна ранг більший піймати, коли він за панібрата зо всіма міністрами і до царя їздить, то зможе стільки рангів надавати, що згодом можна навіть до генерала достукатись. Як ти думаєш, Ганно Андрієвно? Можна до генерала достукатись?
Ган. Андр. Отак пак! Звичайно можна.
Город. А, матері його ковінька! славно бути генералом. Кавалерію повісять тоді через плече. А яку кавалерію краще, Ганно Андрієвно, червону чи блакитну?
Ган. Андр. Звичайно блакитну краще.
Город. Еге, бач чого закортіло! Добре буде й червону. Через що хочеться бути генералом? Через тещо, примірно, трапиться їхати куди-небудь, фельд'єгері і значкові полетять скрізь попереду: „коней!“ І всі на станціях нікому не дадуть, всі дожидають: всякі там титулярні, капітани, городничі, а ти собі й гадки не маєш. Обідаєш десь у губернатора, а городничий там стій! Хе-хе-хе. (Заливається зо сміху). От що, вабить, матері його ковінька!
