Короб. А де-ж тепер, коли можна дізнаться, великий гість? Я чув, що він поїхав кудись.
Город. Так, він поїхав на один день по дуже важній справі.
Ган. Андр. До свого дяді, щоб попросити благословення.
Город. Попросить благословення, але завтра… чх… (Чхає. Здоровкання зливаються в загальний гомін). Вельми вдячний. Але завтра й назад… (Знов чхає і знов привітання гомін, але чуть поміж ними і инші голоси).
Пристав. Здоровля бажаємо, ваше благородіє.
Бобч. Сто літ і лантух червінців.
Добч. Продовж, Господи, на сорок сороків.
Арт. Пил. Щоб ти здох.
Жінка Короб. Щоб тебе чортяка вхопила.
Город. Вельми дякую, тогож і вам бажаю.
Ган. Андр. Ми тепер ухвалили жити в Петербурзі. А тут, правду кажучи, таке повітря… сільське вже занадто… Кажучи правду, дуже неприємно… От і мій чоловік… він там буде генералом…
Город. Так, по правді казать, панове, я, ковінька його матері, — дуже хочу бути генералом.
Лука Лук. І дай Боже бути їм!
Ростак. Що чоловік не зможе, то у Бога готове.
Ам. Фед. Великому кораблю, — велике море.
Арт. Пил. По заслузі й честь…
Ам. Фед. (На-бік). От, справді, встругне штуку, коли в генерали влізе. А йому генеральство й личить, як корові сідло. Е, ні, голубчику, далеко ходить; тут є й кращі за тебе, та й то ще не генералами.
Арт. Пил. (На-бік). Ач, чортяка-б тебе вхопила, вже в генерали лізе! Чого доброго може й буде. А у
