Поштм. Ех, Антоне Антоновичу! Що таке Сибір — далеко вона та Сибір. А краще я вам прочитаю, панове, дозвольте прочитать листа?
Всі. Читайте, читайте.
Поштм. (Читає). „Спішно повідомляю тебе, душа Тряпичкине, які зо мною чудеса! По дорозі обкарнав мене піхотний капітан так, що хазяїн трактирю хотів посадить мене в тюрму; як на щастя, моє Петербурзьке обличча і вбрання зробили своє діло, і все в місті признало мене за генерал-губернатора. Тепер я живу у городничого, жуірую і безпардонно ханьки мну біля його жінки і дочки… Памьятаєш, як ми колись з тобою бідували, обідали на дурницю, і як одного разу кондітер ухопив мене за комір, з приводу того, що я ззів кілька тістечок на рахунок аглицького короля. Тепер зовсім инше діло! Всі дають мені грошей в борг, скільки хочу. Оріґінали надзвичайні! Мені здається, ти вмер би зо сміху. Я згадав, що ти пишеш де-які статейки, шкрябни лише де-що і про них. Перш за все — городничий дурний, як драний чобіт…
Город. Не може статься. Там цього нема!
Поштм. (Показує листа). Читайте самі.
Город. (Читає). Як драний чобіт! Це ж не можливо, це ви самі написали!
Поштм. Ну от, як же б я міг написати?
Арт. Пил. Читайте.
Лука Лук. Читайте!
Поштм. (Читає). Городничий дурний, як драний чобіт…
Город. Чорт зна що. Знов тієї-ж, наче воно там і так вже не написано.
