або там ще чим. На це може і Христіян Іванович зарадити всякими ліками.
Христіян Іванович (видає такий самий звук).
Амос Федорович. Ні, сього він вже ніяк не позбудеться. Він каже, що як ще був малою дитиною, мамка його звихнула і з тої пори заносить від нього трохи горівкою.
Городничий. Та я, бачите, так тільки звернув вашу увагу на це. А про внутрішні порядки і про те, що Андрій Іванович називає грішками, то я не можу нічого сказати. Та ніяково й говорити. Нема такої людини, щоб була без гріха. То вже Бог так дав і, Вольтеріянці даремне проти сього галасують…
Амос Федорович. Що ви, Антоне Антоновичу, називаєте грішками? Є гріхи і гріхи. Я от усім кажу прямо, що беру хабарі, але що за хабарі? Хортами, тай то щенятами! Це зовсім інше діло.
Городничий. Ну там, чи щенятами, чи чим іншим, воно все таки — хабар.
Амос Федорович. Ну, ні, Антоне Антоновичу! А ось, приміром, як у кого кожух коштує карбованців пятьсот, а жінці шаль…
Городничий. Ну, і що з того, що ви берете хабарі хортами-щенятами? За те ви в Бога не віруєте, в церкві ніколи не буваєте, а я в вірі твердий і кождої неділі вистоюю в церкві. А ви… О, я вас добре знаю… Як станете балакати про сотворення світу, то прямо волосся дубом стає.
Амос Федорович. Але я дійшов до того сам, своїм власним розумом.
Городничий. Ну, знаєте, деколи багато розуму гірше, ніж би його зовсім не було. Впрочім, я тільки так згадав про повітовий суд; бо сказатиб по правді, ледви хто туди загляне. Се вже таке завидне місце, — що сам Бог узяв під свою опіку. А от вам, Луко Лукичу, як директорови школи, то таки не вадилоб звернути особливу увагу
