Ага, розкинути зараз стару огорожу там, коло шевця… і заткнути там соломяну віху, щоб здавалось, що там мається щось будувати… Воно, бачите, чим більше руїни, тим видніша діяльність начальства… Ах, Боже мій… Я й забув, що на тім майдані навалено на сорок возів сміття… Що за погане місто! Не встигнеш поставити де небудь памятник, або просто тин чи паркан, — а вже дідько знає, звідкіля нанесуть, навезуть, накидають всякого сміття! (Зітхає). А колиб приїжжий урядовець спитав службу, чи задоволені, — то щоби сказали: „Всі, мовляв, задоволені, ваше благородіє“; а як котрий буде незадоволений, то я йому опісля всуну такого незадоволення…! О, ох, ох, хо, хо, ох! грішний я, дуже грішний!
(Бере замісць капелюха пуделко). Боже поможи мені тільки, щоб цей раз з рук зійшло, то я таку поставлю свічку в церкві, якої ще, як світ стоїть, ніхто не поставив! На кожду анахтемську купецьку душу накину по три пуди воску. О, Боже мій, Боже! Їдьмо, Петре Івановичу! (Надягає на голову замісць капелюха паперове пуделко).
Часний пристав. Антоне Антоновичу, цеж пуделко, а не капелюх!
Городничий. (скидає пуделко на землю). Пуделко, ага, пуделко! Чорт з ним! Ага, от що, коли спитають: Чому й досі не вибудовано церкви при шпиталі, на яку пять літ тому виплачено гроші, то не забудьте сказати, мовляв, почали будувать, та згоріла. Я про це і рапорт вислав. А то, щоб хто з великого розуму не ляпнув, що її не починали… Та ще скажіть Держиморді, щоб він менше давав волі своїм кулакам… а то він, звичайно, задля порядку всім ставить синяки попід очі… і правому, і виноватому. Їдьмо, їдьмо, Петре Івановичу! (Відходить і вертається). Та не випускайте салдатів на вулицю… бо той дрантивий гарнізон надягне поверх сорочки мундір, а знизу нічого…
