по мистецьки. Виставив м. і. українські комедії свойого батька[1]. Із шкільними часами вяжуться перші його літературні проби і видавання журнальчика. Любив багато читати і купувати книжки та зложив собі гарну бібліотеку. А кромі сього живо інтересувала його українська мова (спроба скласти слівник), історія козаччини, Енеїда Котляревського, та українська етнографія. Часто бував на базарі, де придивлявся приїжжим українським селянам та прислухувався пісням кобзарів і лірників. Якщо до того додамо те, що ученики-українці розмовляли між собою тільки по українськи і що з деякими з них сприятелювався Гоголь, то можемо сказати, що в українській атмосфері зріс Гоголь до 20-го року життя. З кінцем 1828 р. з високими, гордими мріями та надіями переїхав молодий українець на північ у Петербург (Ленінград), куди манили його бажання праці для людського добра на державній службі, столичний театр та надія виїхати за границю. Про Петербург мріяв молодий Гоголь і в сні і на яві, бо сподівався, що там найлегче можна показати свій талант, зазначити своє життя добрими ділами і навіть добитися до якої зайвої копійки, щоб допомогти рідні.
Та розчарування прийшло скоро. Петербург показався зовсім не таким, як собі його уявляв молодий фантаст. Люди холодні, дорожнеча така, що навіть на театр неставало гроша, приходилось зазнати й холоду і голоду. Треба було подумати над тим, відкиб добути того »проклятого, подлого гроша«. І він кидається на всі сторони в пошукуванні постійного звання, на якому міг би виявити свій талант і прислужитися для людського добра. Міняє посади як і свої пляни. Пробує стати актором, урядовцем, малярем, домашнім учителем і ученим професором. Та не легко було йому те звання вибрати і довше задержати. Ці хвилеві заняття, а до того статті й переклади для журналів дають йому хіба змогу прожити, але не
- ↑ Батько помер 1825 р. Він був для сина „приятелем, добродієм, ангелом, — чистим, високим єством, що й далі додає йому духа на важкій дорозі життя“.
