дають ні вдоволення, ні не відповідають його вдачі. Його душа горіла бажанням праці і посвяти для щастя й добра людей, полумінною любовю усього високого і прегарного. Він бажав стати славним письменником.
У тих важких хвилях стає перед ним його люба Україна. Він тужить за нею, своїми думками і мріями несесь зпід хмарного, непривітного неба півночі на вольні, широкі степи, під ясне соняшне небо. Він тоді звертається до матери і просять зібрати самій і при помочі рідні та знайомих та прислати йому опис українських звичаїв і обичаїв, опис і назви ріжних одягів, навіть догетьманських, опис весілля, подрібні звістки про колядки, Івана Купала, русалок, духів, перекази, повіря, анекдоти — взагалі усе, що живе в устах і звичаях українського люду. Дякуючи за прислані матеріяли, просить четко і вірно писати усі українські назви й імена, щоби »не зіпсувати їх національного характеру«. Отсе збирав Гоголь матеріяли до своїх українських оповідань, котрі появилися збіркою »Вечері на хуторі близь Диканьки«. Гоголеві оповідання, се власне народні оповідання з фантастично балядовим і комічно анекдотичним змістом, які під мистецьким пером талановитого автора доповнені прегарними описами української природи, розширені подрібними переідеалізованими малюнками осіб і подій та огріті теплим почуванням виросли до захоплюючих, цікавих і високомистецьких творів. Вони мають ще усі признаки романтизму з його ясними й темними сторонами. »Вечері на хуторі« стрінула критика прихильно і признала за молодим автором високий артизм та незвичайну творчу силу. Кружок найвизначніших тоді умів з Пушкином і Жуковським приняв його між себе як рівного і щиро заінтересувався талантом і долею молодого письменника.
Мимо блискучих на літературному полі успіхів Гоголь попадав у що раз чорніший настрій задуми і смутку. Оживлявся хіба й веселішав у кружкови земляків, в якому ще в 1829 році познайомився з Михайлом Максимовичем.
І тоді знову стає живо перед його душею його люба, чарівна Україна. І як колись рвався в Петербург, так тепер
