рвався на Україну, куди виїхав 1832 р. Там почув себе знову здоровим — щасливим, що міг відвідати рідню і допомогти їй із своїх невеличких заробітків, що знову відітхнув чистим воздухом українських садів, налюбувався полями й степами, наслухався рідної мови і чарівних пісень. »Він як античний Антей, як тільки доторкнувся рідної землі, діставав від неї в нагороду новий засіб творчих сил«[1].
Повертаючи в Петербург, відвідав у Москві М. Максимовича. Вони обидва були тоді заняті Україною. Максимович ладив до друку свою збірку українських народніх пісень, що вийшла 1834 р., а Гоголь готовився писати історію України. Тодіж познайомився з иншими двома заслуженими українцями і приятелями Т. Шевченка, а саме з великим драматичним артистом Мих. Щепкином і ученим славістом О. Бодянським, тоді ще студентом університету.
В Петербурзі вишукує артиста, свідомого українця, бо тільки такий зможе, на його думку, нарисувати для Максимовичевої збірки »національну вінєтку« — та веде з Максимовичем живу переписку. Вона щира, сердечна, а для зрозуміння Гоголя незвичайно цінна. Довідавшись, що Максимович задумує переїхати на Україну, пише: »Покиньте справді кацапію і їдьте в гетьманщину. Я сам задумую зробити те саме… Дурні ми справді, як роздумаєш ради чого і для кого жертвуємо всім. Їдьмо!…« Значить було в нього бажання нового життя на Україні, праці й жертви для неї. Тоді Гоголь інтензивно працює над історією »нашої України«. (Історії російської не любив і читати). »Ніщо так не успокоює — пише Максимовичеви — як історія. Мої думки ллються тихо й гармонійно. Мені здається, що я її напишу і скажу багато такого, чого до мене не сказав ніхто«. З початком 1834 р. дав оповістку про задумане видання історії, закроєної широко (на 6 томів), до чого збирав матеріяли близько 5 літ. Половина вже готова, але боїться видавати, бо припускає, що ще є багато матеріялів йому незнаних.
- ↑ В. Перетц. Гоголь и малорусская литературная традиція, Пб. 1902.
