Городничий. А чи не бажалиб ви оглянути тепер деякі заведення у нашому місті, от шпиталь тощо?
Хлестаков. Щож там такого?
Городничий. А так, подивитися, як у нас ведеться… який лад…
Хлестаков. Дуже охотно, я готовий. (Бобчинський всуває голову в двері).
Городничий. Потім, як забажаєте, поїдемо в повітову школу; оглянете порядок, як у нас вчать наук.
Хлестаков. Добре, добре.
Городничий. Потім, як забажаєте відвідати арешт і міські тюрми — роздивитися, як у нас держиться арештантів, то…
Хлестаков. Якого лиха до тюрми? Зовсім зайве. Вже хиба краще оглянемо шпиталі.
Городничий. Воля ваша. А як вам їхати, ліпше на свойому екіпажі, чи, може, як що ласка, зі мною в дорожці?
Хлестаков. Та вже краще з вами дорожкою.
Городничий (до Добчинського). Ну, Петре Івановичу, для вас тепер немає місця.
Добчинський. Нічого, я й так…
Городничий (тихо до Добчинського). Слухайте, ви біжіть, та хутенько, що духу і віднесіть дві записочки: одну в шпиталь Земляниці, а другу жінці. (До Хлестакова). Насмілюсь просить дозволу написати у вашій присутности пару рядків жінці, щоб вона приготовила все до зустрічі такого шановного гостя.
Хлестаков. Та нащо сього? А впрочім тут і чорнило, тільки паперу — не знаю… — Хіба на цьому рахункові.
Городничий. Дуже вдячний. Я тут напишу. (Пише і говорить до себе). Побачимо, як піде діло після снідання та
