Перейти до вмісту

Сторінка:Гоголь М. Ревізор (1927).djvu/65

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

з сього слівце, тай годі… Вас вибють різками, от і все, а нашого брата так запроторять, що й не найдеш. Ти, моє серденько поводилася з ним так вільно, немов із першим ліпшим Добчинським!

Ганна Андріївна. Про це я раджу вам не турбуватись. Ми теж знаємо дещо… (Поглядає на дочку).

Городничий (сам до себе). Ет, що з вами балакати!… Що це справді за оказія! І досі не можу опамятатись від страху. (Відчинає двері і говорить). Мішко! Поклич сюди поліцаїв, Свистунова і Держиморду. Вони тут повинні бути десь недалеко за ворітьми. (Після недовгої мовчанки). Чудеса, та й тільки, діються на світі: хочби був уже який показний, а то худеньке, маленьке, тоненьке — якже вгадати, хто він? Військового всеж таки розпізнаєш, а як натягне фрачок, то немов муха з підрізаними крильцями. А довго вчора тримався в гостинниці, та плів усякі вигадки й небилиці. Хоч цілий вік думай, а не доглупаєшся. Але нарешті таки піддався. Та ще й наторочив більше, ніж треба було. Видно, що молодий.

 
ЯВА 10.
(Ті самі і Йосип).
(Всі біжать йому на зустріч і кивають пальцями).

Ганна Андріївна. Ходи сюди, голубчику!

Городничий. Цс… цс… Що спить?

Йосип. Ні, ще трохи протягається.

Ганна Андріївна. Слухай ти, як тебе звуть?

Йосип. Йосипом, пані.

Городничий (до жінки і дочки). Годі, годі. Буде з вас! (До Йосипа). Ну, що друже, тебе нагодували добре?

Йосип. Нагодували, спасибі вам, добре нагодували.

Ганна Андріївна. А скажи но: до твойого пана, думаю, заїздить багато графів та князів?

Йосип (на бік). Що тут казати?! Як тепер добре на-