годували, то потім іде краще нагодують. (Голосно). Еге, бувають і графи.
Марія Антонівна. Серденько, Йосипе, який твій пан гарненький!
Ганна Федорівна. А що, скажи мені, Йосипе, як він…
Городничий. Та годі вам, доволі! Ви своїми дурницями тільки мені перешкаджаєте… Ну, щож друже?…
Ганна Андріївна. А в якому чині твій пан?
Йосип. Та звичайний чин.
Городничий. Ах, Боже мій, ви все таки з своїми дурними питаннями! І слова не дасьте сказати про діло… Ну що, друже, як твій пан?… строгий? Любить так іноді полаяти, чи ні?
Йосип. Що й казать, порядок любить. Всьо мусить бути йому, щоб було все в лад.
Городничий. Мені дуже подобається твоє лице. З тебе, друже, видно добра людина. Ну, щож…
Ганна Андріївна. Слухай, Йосипе, а як твій пан там ходить, в мундірі?…
Городничий. Годі бо вам, цокотухи! Тут важне діло… про життя й смерть чоловіка… (До Йосипа). От що, друже, ти мені дуже подобаєшся. В дорозі, знаєш, не завадить чайку випить скляночку, тепер холодненько, так ось тобі два карбованці на чай.
Йосип (бере гроші). Велика дяка вам! Дай вам Боже доброго здоровля, що бідному чоловікови помогли.
Городничий. Нічого, нічого; я й сам радий. А що друже…
Ганна Андріївна. Слухай, Йосипе, а які очі більше подобаються твойому панови?…
Марія Антонівна. Йосипе, серденько! А який гарненький носик у твойого пана!
Городничий. Та пострівайте бо, кажу, дайте мені… (До Йосипа). А що, друже, скажи мені, на що твій пан більше всього звертає увагу… себто, що йому більше всього подобається в дорозі?
