Йосип. Любить він, дивлячись, як що до чого прийдеться. Але наді все любить, щоб його добре прийняли, щоби добре погостили.
Городничий. Добре погостили?
Йосип. Егеж, добре погостили. — От що я, я кріпак, а й на те він дивиться, щоб і мені було добре. Їй Богу! Бувало, заїдемо куди небудь: „А що, Йосипе, питає, добре тебе погостили?“ — „Погано, ваше високоблагородіє!“ — „Е, каже, Йосипе, се не добрий господар . „Ти, каже, „нагадай мені, як приїду“. А я думаю собі (махнувши рукою) Бог там з ним! Я чоловік простий.
Городничий. Добре, добре! Розумно кажеш. Там я тобі дав на чай, так оце ще тобі на бублички.
Йосип. Защо така ласка, ваше благородіє? (Ховає гроші). Хіба вже випю за ваше здоровля.
Ганна Андріївна. Зайди і до мене Йосипе; від мене теж дістанеш.
Марія Антонівна. Йосипе, серденько, поцілуй свойого пана. (З другої кімнати чути легкий кашель Хлестакова).
Городничий. Цс… цс… (Стає на пальці; розмовляється півголосно). Боже вас борони — шуміти! Ну, йдіть вже! Буде з вас!…
Ганна Андріївна. Ходім, Марусенько! Я тобі скажу, я щось побачила в гостя таке, що тільки ми обидві можемо собі сказати.
Городничий. Ну, що вже ви там собі наговорите! Я гадаю, підеш, послухаєш, то хоч вуха затулюй. (Звертається до Йосипа). Ну, друже…
Городничий. Цс… Як ті лабаті ведмеді загуркотіли своїми чобітьми. Так пруть, немов би чотири ступи товчуть. Куди вас чорти носили?
Держиморда. Був по приказу…
