Городничий. Цс! (затулює йому рот). Як та ворона крякає! (Передражнює його). Був по приказу! Загуркотів як з бочки. (До Йосипа). Ну, друже, ти йди, приготуй там, шо потрібне твойому панови. Жадай усього, що є дома. (Йосип відходить). А ви — стоять мені на ґанку і ні кроку з місця! І нікого чужого не пускати, головнож купців! Як хоч одного з них впустите, то… Як лиш побачите, що хто йде з просьбою, а хоч би й так, а подібний на такого, що хоче подати на мене жалобу, то просто в потилицю його і гоніть! Так, таки просто в потилицю! Так його!
Гарненько! (Показує ногою). Чуєте? Цс… цс… (Виходить на пальцях в слід за поліцаями).
(Обережно на пальцях входять: Амос Федорович, Артем Пилипович, почтмайстер, Лука Лукич, Добчинський і Бобчинський. Всі в повній параді і мундірах. Розмова ведеться півголосно).
Амос Федорович (уставляє всіх у півколесо). Змилуйтеся, панове, ставайте, швиденько в коло! Та лиш більше ладу! І не дай Боже! В царську палату їздить і державну раду розносить. Ставайте по військовому, тільки по військовому! Ви, Петре Івановичу, зайдіть з цього боку, а ви, Петре Івановичу, станьте ось тут. (Добчинський і Бобчинський забігають на пальцях на вказані їм місця).
Артем Пилипович. Воля ваша, Амосе Федоровичу, — а нам таки треба щось робити.
Амос Федорович. Але, що саме?
Артем Пилипович. А, звісно, що…
Амос Федорович. Підсунуть?
Артем Пилипович. Ну, та хочби й підсунуть.