Городничий. Ну, коли в Петербурзі, то в Петербурзі; хоч воно й тут булоб добре. А як думаєш? — вже з городничеством тоді до дідька! Чи так, Ганно Андріївно?
Ганна Андріївна. Ну розуміється, навіщо нам це городничество?
Городничий. Як думаєш, Ганно Андріївно, тепер то вже певно можна більшу рангу піймати, коли він за панібрата зі всіма міністрами та й до царя їздить, то зможе встругнуть такий аванс, що згодом і в ґенерали вскочиш. Як ти думаєш, Ганно Андріївно — можна вскочити в ґенерали?
Ганна Андріївна. Чомуж би ні! Певне, що можна.
Городничий. А трясця його матери! Славно бути ґенералом! Ленту почеплять тобі через плече. А яку ленту краще, Ганно Андріївно, червону чи блакитну?
Ганна Андріївна. А вжеж, блакитну краще!
Городничий. Еге, бач чого закортіло! Добре буде й червону. Через що хочеться бути ґенералом? Через те, що — як прийдеться їхати куди небудь, так зараз фельдєгери та адютанти полетять попереду: „Коней“! — І там на стаціях нікому не дадуть, усі дожидають: всякі там титулярні, капітани, городничі і т. д., а ти собі й гадки не маєш. Обідаєш десь у губернатора, а ти городничий стій отам! Хе-хе-ха! (Заливається сміхом аж до сліз). От, що вабить, чорт візьми!
Ганна Андріївна. Тобі все простакуватість подобається. Ти повинен памятати, що треба зовсім перемінити свій спосіб життя, що твої знайомі будуть не якісь суддя-псярник, з котрим ти їздиш зайців ловить, або Земляника; навпаки — твоїми знайомими будуть люди з дуже делікатним поведенням: графи і всі вельможі… Тільки я боюсь за тебе: ти іноді таке неподібне слово ляпнеш, якого в доброму товаристві ніколи не почуєш…
Городничий. Ну, то що? Слово не шкодить.
Ганна Андріївна. Воно, коли ти був городничим, інша річ, але там, життя зовсім інакше.
