явище козацької сили: його викресало з народньої груди кресало лихолїття. На місцї колишнїх удїлів, дрібних городів, наповнених псарями і ловчими, замість дрібних князьків, що ворогували і торгували городами, повстали грізні оселї, куренї й околицї, повязані спільною небезпекою й ненавистю до нехристів-хижаків. Усїм відомо з істориї, як вони вічною боротьбою і тяжким життєм вратували Европу від невпинних нападів, що грозили їй руїною. Польські королї, що замісь удїльних князїв опинили ся власниками, хоч і далекими й слабими, тих широких земель, зрозуміли вагу козаччини і користь з такого боєвого сторожкого життя. Вони потурали і влащувались їм. Під королївською далекою властю гетьмани, що вибирали ся з посеред тих самих таки козаків, перетворили околицї й куренї в полки і правильні округи. То не було рядове зібране війско; його не бачив нїхто; але на випадок війни і загального руху до восьми днїв, не далї, кождий являв ся на конї, в повній зброї, маючи від короля тільки один червінець плати, і до двох недїль ставало таке війско, якого не сила зібрати нїякій рекрутчинї. А скінчив ся похід — вояк ішов на ниви і луги, на Днїпорві перевози, ловив рибу, торгував, варив пиво і був вольний козак. Не диво, що тогочасні чужоземцї дивувались його незвичайним здібностям.
