Не було ремесла, якого-б не знав козак: накурити вина, зробити віз, намолоти пороху, впорати ся з ковальською, слюсарською роботою і в додаток загуляти до пропалого, пити-байдувати, як міг тільки один козак — все те було йому по душі. Крім лейстрових козаків, що мали обовязок являти ся на випадок війни, можна було кождого часу в більшій потребі набрати цїлі товпи добровольцїв: досить тільки було, щоб осаули перейшли по ринках і майданах усїх сїл і місточок і гукнули на весь голос, стоячи на возї: „Гей, ви пивоварники, броварники! Годї вам пиво варити та валяти ся по запічках та годувати своїм товстим тїлом мух! Виходьте, слави лицарської і чести добувати! Ви плугаторі, гречкосїї, вівчарники, баболюби! Годї вам за плугом ходити та валяти в землї свої жовті чоботи, та воловодитись з жінками, і губити свою силу лицарську! Пора добути козацької слави!“ І ті слова були як іскри, що падали на сухе дерево. Плугатор ломив свій плуг, броварники й пивоварники кидали свої кади і розбивали бочки, ремісник і крамарь слав до чорта і ремесло і крамницю, бив дома горшки, миски, — і все, що жило, сїдало на коний. Одним словом, тут українська вдача розвернулась, розмахнулась могутно і широке.
Тарас був один з корінних, старих полковників: він весь був так і сотворений для
