боєвої тревоги й визначав ся твердою і прямою вдачею. Тогдї між українською старшиною почав уже проявляти ся вплив Польщі. Богато було таких, що переймали польські звичаї, заводили в себе розкоші, величаву послугу, соколів, ловчих, обіди, двори. Тарасови було те не влад. Він любив просте козацьке життє і посварив ся з тими своїми товаришами, що нахилялись на польський лад, називаючи їх холопами полських панів. Вічно невгамовний, він уважав себе правовим заступником православної віри. Самоправно входив у села, де тільки жалувались на утиски арендарів і на придачу нового димного. Сам із своїми козаками творив над ними суд і поклав собі за закон, що в трьох випадках треба все брати ся за шаблю: Коли комісарі не поважали в чімнебудь старшин і стояли перед ними в шапках; коли насміхались над православною вірою і не пошанували предківських звичаїв; і врештї коли ворогами були бусурмени і Турки, проти яких він уважав в кождім випадку за річ дозволену підняти оружє на славу христіянства.
Тепер він тїшив ся загодї думкою, як то він появить ся з двома синами на Сїчі і скаже: “Ось дивіть ся, яких я вам козаків привіз!” як представить їх усїм старим, загартованим в боях товаришам; як буде дивитись на їхнї перші подвиги в бою і гулятицї
