яку теж мав за головну прикмету за лицаря. Зразу хотїв післати синів самих, але на вид їхньої свіжости, росту, могутньої фізичної сили спалахнула його лицарська душа, і він рішив на другий таки день їхати й собі з ними, хоч сього було треба тільки його впертій волї. І вже він побивав ся, давав накази, вибирав конї і зброю для молодих синів, заглядав і в стайню і в комору, назначив наймитів, що мали завтра їхати з ними. Осаулї Товкачеви передав свою власть і твердий приказ, негаючись явити ся з цїлим полком, як тільки він подасть вістку із Сїчі. Хоч він був і під чаркою, і в його голові крутило ся від хмелю, а проте не забув нїчого; навіть звелїв напоїти коний і дати їм в ясла найлїпшої пшеницї, й вернув ся втомлений від тих турбот.
— Ну, дїти, тепер пора спати, а завтра, що Бог дасть. Та не стели нам постелї! Нам не треба постелї: ми будемо спати на дворі.
Ніч тільки накрила небо; але Бульба усе лягав спати рано. Він розкинув ся на килимі, накрив ся баранячим кожухом, бо нічне повітрє було досить холодне, та Бульба таки любив накрити ся теплїйше, коли був дома. Незабаром він захропів, а за ним увесь двір; все що лежало по ріжних кутах, захропіло і засвистало. Найперше заснув сторож, бо він за всїх напив ся ради приїзду паничів.
Тільки нещасна мати не спала. Вона при-
