сними собі товаришами, сам мав такі величезні кишенї в штанах, що міг вмістити туди весь крам задивленої сидухи. Ті бурсаки становили зовсїм окремий світ: у висші круги, що складали ся з польських і українських дворян, їх не пускали. Навіть воєвода Адам Кисїль, дарма, що був покровителем академії, не вводив їх в суспільство і велїв держати як мога суворо. Правду кажучи, сього и не треба било, бо ректор і професори-черцї не жалували лозини, і нераз на їх приказ лєктори так жостоко чухрали своїх конзулїв, що сї по кілька недїль чухали свої шаровари. Богатьом з них все те не значило нїчого і здавалось не богато чим міцнїйше як добра горівка з перцем: але иншим обридали врештї сї безупинні прочухани, й вони тїкали на Запорожє, коли вміли найти дорогу і коли їх не переймили по дорозї. Не дивлячись на те, що Остап Бульба почав старанно вчити льоґіку і навіть богословє, він нїяк не міг захистити себе від лоз. Природно, що те все мусїло запекти й засталити вдачу, якою визначали ся козаки. Остап уважав ся одним з найлїпших товаришів. Він рідко коли проводив бурсацькою ватагою в походах на чужий сад або город, та за те він перший ставав під стяг відважного бурсака, нїколи, в жаднім випадку, не зрадив товаришів; нїякими побоями не можна було привести його до зради. Він давив у собі суво-
